Зцілення хворої від старечого психозу

Працюючи лікарем-психотерапевтом у міській лікарні м. Білгород-Дністровського я зіткнувся з одним цікавим, з погляду медицини та повчальним з погляду людських відносин, випадком.

В один із днів, коли я вів прийом хворих у відремонтованому власними силами та за допомогою хворих кабінеті психотерапії, до мене прийшла медсестра з лікарні та попросила оглянути її маму вдома, т.к. її мати близько 6 місяців

страждає на нервово-психічне захворювання і їй ніхто допомогти не може. Півроку тому її мати почала втрачати пам'ять, з кожним місяцем погіршення пам'яті прогресувало і на цьому тлі вона перестала реагувати на навколишніх родичів, практично вона перестала на них звертати увагу, на їхнє звернення до неї взагалі не реагувала і практично їх не помічала, але при цьому вона до них зверталася, називаючи їх іншими іменами, вважала, що живе в минулому. Практично вона повністю жила в минулому Насправді, розмовляла з давно померлими людьми, вдень могла на невеликий відрізок часу заснути, але вночі була дуже активна, з кимось розмовляла, блукала по дому, щось шукала тощо. Заспокоїти її було неможливо. На початку захворювання її лікували три місяці невропатолог, а в останні місяці кардіолог, але ні той, ні інший якихось результатів досягти не змогли. Дізнавшись про все це від її дочки, як психіатр я зрозумів, що має місце випадок розвитку старечого психозу, а за такому її стані звичайними медикаментозними засобами вилікувати її було неможливо. Але так як я вже працював психотерапевтом, то вирішив застосувати психотерапевтичні методи лікування. На прохання про допомогу я відгукнувся позитивно і, прийшовши додому до пацієнтки, побачив, що вона спить. Для проведення повноцінного лікування я вирішив скасувати усі ліки, призначені попередніми лікарями. Присівши до неї я промацав її пульс - він був добрий якості. При зверненні хвора на голос реагувала, але не прокидалася (щось бурмотіла) і на промацування пульсу так само реагувала. Посидівши деякий час біля неї, я пішов, сказавши, щоб медсестра (дочка) хворий завтра зайшла до мене і я з нею прийду та проведу перший сеанс психотерапії. Однак наступного дня та всі інші дні вона до мене не приходила. Через два тижні я її випадково зустрів на вулиці і спитав – чому вона до мене не прийшла? На що вона відповіла, що мені вдячна та що з її мамою все добре. Я попросив докладніше про це розповісти.

Медсестра сказала, що після мого візиту її мати заснула ще глибшим сном і спала три доби, а прокинувшись прийшла до тями і поводилася начебто і не було психозу і не пам'ятала нічого того, що з нею було протягом півроку захворювання, а якщо так, то і моя допомога вже була непотрібна. На що я помітив, що можна було зайти і хоча б сказати "дякую" та розповісти, що трапилося, адже лікар-психотерапевт має знати про результати своєї діяльності.