Экспериментальная психотерапия.

Лікар-психотерапевт, як і лікар будь-якої іншої галузі, часом

потрапляє в ситуації, коли йому необхідно надавати своїм

пацієнтам швидку медичну допомогу. На відміну від моїх колег,

мені доводиться надавати цю допомогу своїми методами, що

властиві тільки психотерапії.

У зв'язку з тим, що за мою багаторічну практику було чимало

таких випадків, я вирішив узагальнити свій досвід в

екстремальній психотерапії, можливо, комусь він здасться

цікавим.

До початку опису й розбору випадків з власної практики я б хотів

зупинитися, як може здатися деяким читачам, на цілком

банальних якостях, якими повинен володіти будь-який лікар і тим

паче лікар-психотерапевт, бо саме завдяки цим якостям і

відбувається звичайне диво - диво зцілення. 

Лікар-психотерапевт має бути наділений наступними

якостями та цінностями:

- Любов до людей

- Співчуття

- Здатність до самопожертви, самовідданість

- Швидка реакція, впевненість у складних ситуаціях

- Спроможність знаходити єдине правильне рішення, коли часу

обмаль

-Вміння інтуїтивно відчувати стан хворого

- Висока стресостійкість, самоконтроль

- Наявність глибоких медичних знань для хорошого розуміння

психофізилогічних процесів, які відбуваються в організмі хворого

-Вміння правильно використовувати ті чи інші властивості душі й

тіла пацієнта для досягнення короткострокових і довгострокових

позитивних результатів

- Високими вимогами до самого себе в професії

- Систематичним інтересом до засвоєння нових медичних теорій

та методик

- Прагненням до досконалості, бажанням невпинно покращувати

власні лікарські навички

 

- Наполегливим, цілеспрямованим, відповідальним ставленням до

свого здоров’я, серйозною цікавістю до глибинних духовних

практик, складних, інноваційних фізичних вправ

- Готовністю надати допомогу пацієнтові, незалежно від власного

стану здоров’я

Кожен з перерахованих пунктів вимагає окремого розгляду, бо

одні й ті ж самі поняття людині властиво оцінювати суб’єктивно з

точки зору свого характеру й життєвого досвіду. Ці філософські

деталі, щоправда, не є темою статті, і про них варто писати

окремо.

Зараз важливо уявляти більш загально, якими основними

особистими властивостями повинен володіти лікар-психотерапевт,

аби з гідністю й користю для хворого виходити зі складних

клінічних ситуацій.

Що таке екстремальна ситуація в практиці лікаря-

психотерапевта?

Іноді до лікаря-психотерапевта приходять хворі в стані, коли

необхідно екстрено надавати медичну допомогу, і треба бути до

них готовим. Найчастіше екстремальна ситуація може виникнути в

період, коли хворий чекає своєї черги на сеанс. В цілому,

звичайно, екстремальні ситуації в практиці лікаря-психотерапевта

не є частими, але вони періодично виникають.

Найчастіше зустрічаються гіпертонічні кризи, напади бронхіальної

астми, напади стенокардії, аритмії, діенцефальні та вегетативні

напади, істеричні реакції, напади болю жовчної залози та нирок.

Зазвичай лікар-психотерапевт проводить психологічне лікування

без використання медикаментів і таких у момент загострення

захворювання у нього може і не бути, тому йому доводиться

застосовувати власні власні професійні навички. 

 

Під час проведення екстремальної психотерапії не можна

піддаватися паніці, необхідно зберігати холоднокровність і

розважливість. Якщо хворий відчує, що ви розгубилися або, ще

гірше, запанікували, то його стан погіршиться значною мірою,

оскільки він зрозуміє, що йому покластися нема на кого. Наявний

у нього страх за своє здоров'я може перетворитися на страх за

своє життя, що може значно погіршити його стан.

Етапи надання екстреної психотерапевтичної допомоги.

По-перше: лікар-психотерапевт має всім своїм виглядом і

внутрішнім душевним станом переконати, що хворий знаходиться

в надійних руках і що фахівець зробить усе, що тільки може, для

усунення кризового стану. 

 

По-друге: лікар-психотерапевт повинен спрямувати всю силу

свого навіювання на усунення патологічних симптомів. Для цього

можна використовувати як пряме, так і непряме навіювання, а

також методику прихованого навіювання (важко відчутний для

хворого лікувальний шепіт), власну методику такого впливу я

називаю «психорезонансною психотерапією» .

Крім цього, до додаткових методів впливу можна віднести

«біоенергетичний вплив», спрямований на хворий орган і точковий

масаж.

По-третє: коли головний патологічний синдром усунутий, і у

хворого зняті почуття страху й паніки, необхідно, якщо є умови,

перевести його в гіпнотичний стан або стан, близький до гіпнозу.

Такий трьохетапний лікувальний підхід вимагає від лікаря-

психотерапевта максимальних психофізіологічних зусиль, але

вони компенсуються дійсно безмежною довірою, яку відчуває

хворий до лікаря-психотерапевта, адже той надав йому медичну

допомогу без жодних медикаментозних засобів, тим більше, якщо

аналогічні напади вже траплялися, і їх призупиняли за допомогою

медикаментів.

 

Зупинюся на конкретних прикладах ефективності «екстремальної

психотерапії».

Випадок 1.

Хворий на бронхіальну астму. Вік приблизно 60 років. При огляді

виявляється тривалий напад астматичного стану. Зі слів чергового

фельдшера, хворий у відділенні перебуває місяць, за цей час

зняти напади нікому не вдається.

Хворий не може сісти або лягти, так як це призводить до

посилення задишки і задухи. Він відчуває тривожність і

стурбований своїм станом.

Дія: хворого заспокоюю і повідомляю, що зараз буду знімати

напад задухи. Для цього прошу його уважно і пильно дивитися в

мої очі. Починаю впевненим і спокійним тоном проводити

навіювання, спрямовані на зняття нападу, тримаючи хворого за

руки. Через кілька хвилин відбулося деяке зменшення задухи, що

дозволило посадити хворого на диван і проводити подальше

навіювання.

Переконавшись, що напад не став посилюватися, хворий став

більш спокійнішим. Ще через кілька хвилин напад задухи

припинився, що дозволило укласти пацієнта на ліжко й занурити в

стан гіпнотичного сну.

Хворий вперше за місяць перебування у відділенні заснув, не

відчуваючи нападів задухи.

 

Випадок 2.

Хвора на бронхіальну астму. Дівчинка 2-3 років. Напад

астматичного стану триває близько двох тижнів. Останній тиждень

стан став погіршуватися з кожним днем. Обличчя дівчинки бліде,

носогубний трикутник синюшного відтінку. Дихання хрипле, задуха

виражена.

 

Дія: хвора сидить у мами на колінах. Прошу оголити тулуб дитини;

поклавши руку на грудину, починаю проводити шепітне

навіювання («психорезонансна терапія»).

Шепітне навіювання тривало не більше ніж 5-10 хвилин.

Поступово хрипле дихання стало зникати, дитина задихала легко

без задухи. Колір шкірних покривів обличчя відновився,

синюшність доль зникла.

Напад астми був знятий практично за кілька хвилин, хоча до цього

сеансу протягом близько двох тижнів хвору безуспішно лікували

медикаментозно.

Випадок 3. Хвора з камінням у жовчній залозі.

Звернулася на лікування з приводу нервового стану.

Під час проведення гіпнотичного сеансу виник опоясуючий біль у

животі.

Дія: підійшовши до хворої і дізнавшись про її стан, я заспокоїв її,

повідомивши їй, що через кілька хвилин напад буде знято.

Ліву руку розмістив навпроти больової ділянки живота, почав

проводити шепітне навіювання (психорезонансна терапія "),

пройшло не більше 5 хвилин, як біль був знятий. Прийшовши на

наступний сеанс, хвора повідомила, що в калі виявила невеликий

камінець з жовчного міхура. На наступних сеансах ніяких

больових відчуттів не відчувала.

 

Випадок 4.

Мене викликали додому до пацієнтки у зв'язку з гіпертонічним

кризом. Вік жінки - приблизно сорок п'ять років. Скаржилась вона

на сильний головний біль, нудоту і запаморочення.

Тиск крові: систолічний понад 300, діастолічний -120.

Дія: поклав хвору в горизонтальне положення, тричі провів

точковий масаж з інтервалом приблизно в 15-20 хвилин. Протягом

години тиск знизився до 140/80 мм.рт.ст.

 

Всі неприємні відчуття, що вони були викликані підвищеним

артеріальним тиском, зникли. 

Випадок 5.

На прийом прибула жінка приблизно 65 років зі скаргами на сильні

опоясуючі болі, що віддають у попереку.

Повідомляє, що біль непокоїть її вже кілька годин поспіль, а коли

вона побачила передачу за моєї участі, вона вирішила прибути на

лікування. Багато років поспіль хворіє на сечокам’яну хворобу.

Дія: попросив хвору оголити поперек, розпочав сеанс з

одночасного впливу біополя руки на зони нирок та проведення

шепітної “психорезонансної терапії”.