Онкологічні захворювання та їх психотерапевтичне лікування.

Гіпотези й теорії виникнення та розвитку онкологічних захворювань.
Основні теорії виникнення раку:
 - Вірусна теорія пояснює виникнення раку при появі якогось вірусу.
- Генетична теорія свідчить, що якщо рак почав розвиватися, то це
вже фатально. Генетична теорія не пояснює, чому деякі хворі
виліковуються. Ми ніяк не можемо пояснити вірусною теорією, чому у дружини був рак губи, а у чоловіка рак шлунка. Вважається, що хімічні речовини
(канцерогени), куріння, алкоголізм, дія токсичних продуктів на виробництві, хронічні захворювання, віруси, найпростіші, гриби, погіршення загальної та регіональної екологічної ситуації, радіація,
спадкові фактори тощо сприяють розвитку злоякісних пухлин (раку).
Всього у світі описані понад 1000 канцерогенних речовин екзогенної
(зовнішньої) та ендогенної (внутрішньої) природи. Таким чином, у 60 - 90% випадків рак спричинений факторами довкілля.
Тканинна теорія О.Є.Черезова є однією з новітніх наукових знахідок. Черезов припустив, що рак виникає в результаті зміни гомеостазу в організмі. Саме цій теорії відповідає те, що люди їдуть
до Китаю й виліковують саркоми. У нас, на превеликий жаль, досі від саркоми вмирають. Китай,
Тибет - це та місцевість, де дійсно виліковують злоякісні утворення.
Онкологічні захворювання у них порівнюються з пневмонією, астмою тощо. Саме тканинна теорія Черезова пояснює, чому у них лікується онкологія. Вони відновлюють баланс ІНЬ та ЯНЬ. Пухлина
вважається і психогенним захворюванням. Причини раку на 50% - це наше тіло, на 50% - наша голова, думки. Дуже часто нормальні клітини перетворюються на ракові під впливом стресу.
 
Механізм виникнення й розвитку злоякісної пухлини.
 
Нормальна клітина під впливом екології, стресів та інших факторів перетворюється на змінену клітину, яка дещо нагадує здорову, але вже інша. Це клітина доброякісної пухлини.
Коли така клітина з'являється в організмі, її оточують Т-лімфоцити цитостатичного ряду. Наш організм - це досконала система, яка враховує все, і спосіб боротьби з пухлиною теж.
Т-лімфоцити захоплюють таку непотрібну клітину і повинні вивести її з організму.
Попри це під впливом екології, стресів, захисних клітин не вистачає, вони не спрацьовують, і пухлина продовжує розростатися.
Ця клітина починає посилено ділитися, вона може захищатися від Т-лімфоцитів, тобто навколо неї формується кислотний бар'єр (Т-лімфоцити працюють за рН крові 7,35).
 Ракова клітина не дає наблизитися Т-лімфоцитам за рахунок кислотного бар'єру навколо себе і отже Т-лімфоцити не можуть знищити злоякісну клітину.
Друга дія цієї клітини: вона починає виробляти раковий токсин, який онкологи інакше називають протеїном ракової клітини.
Протеїн ракової клітини - це токсин, який починає діяти на організм, людина починає худнути, слабшати, знижується гемоглобін, зникає апетит, знижується кількість лейкоцитів, підвищується ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів). Організм отруюється і починає слабшати.
Тим часом ця клітина розмножується, деякі клітини пухлини відриваються від основного субстрату і пливуть по судинах. У судинах є вразливі ділянки, які називаються кон'югаційними
молекулами, тобто ділянки, до яких пристають ракові клітини. У хворого формуються спочатку найближчі, а потім і віддалені метастази. У процесі метастазування, в принципі, робити будь-що
вже досить пізно. В нашому організмі через різні генетичні помилки, порушення обміну речовин та інші шкідливі фактори довкілля народжується до 10 мільйонів мутованих онкогенних злоякісних клітин. Щодня наша імунна система знаходить їх і знищує. Це відбувається в організмі
кожної здорової людини, тобто є варіантом норми. У ряді випадків захисна система нашого організму може припуститися помилки й не помітити злоякісну клітину. В такому
випадку ця пухлинна клітина починає “давати приплід”. Перебування пухлини на цій ранній стадії розвитку (до її проростання в навколишні тканини й подальшого метастазування)
називається передраковим станом. На цьому етапі ще можливі самозцілення й безслідне
розсмоктування пухлинних клітин. Вищевикладений матеріал являє собою короткий і сучасний огляд
теорій розвитку пухлинних процесів.
 
Практика психотерапевтичного лікування онкології.
 
Мій особистий досвід лікаря-психотерапевта підтверджує відому точку зору, згідно з якою онкологічні процеси можуть запускатися в результаті впливу нервових потрясінь. Найчастіше це неодноразові нервові стреси, які надалі призводять до розвитку депресивних станів.
Будь-який тривалий поточний і часто повторюваний депресивний стан призводить не тільки до пригнічення нервової системи, але й до порушення роботи всіх інших найважливіших систем
життєдіяльності, в тому числі таких як ендокринна та імунна. Їх пригноблення призводить до зниження протипухлинної активності організму і, внаслідок цього, виникнення пухлин - як доброякісних, так і злоякісних.
Після того як пацієнт дізнається про наявність в своєму організмі онкологічного процесу, виникає ще один потужний стресовий психологічний фактор - страх перед онкологічних захворювань,
який тільки посилює патологічний процес. Якщо людина вражена чи підкорена цим страхом, то розвиток хвороби може прискоритися й посилитися.
 В даному випадку роль лікаря-психотерапевта стає дуже важливою, оскільки психотерапевтична допомога в змозі стерти страх грізної хвороби, до того ж, мобілізувавши внутрішні ресурси особи
пацієнта, дати бій недузі й перемогти. За понад 20 років роботи лікарем-психотерапевтом я переконався в достатній ефективності психологічного впливу на людський
організм, уражений пухлиною. Найбільший ефект я спостерігав у хворих з доброякісними
пухлинами (кілька десятків випадків лікування), але й при злоякісних пухлинах вдавалося домогтися зцілення, або, принаймні, значно поліпшувався загальний стан пацієнта і
ефективно знижувався до мінімуму больовий синдром.
Два красномовних приклади з практики
Випадок з позитивним результатом після психотерапії: Двоє синів привезли свою матір на прийом з діагнозом “рак четвертої стадії з метастазами в кістки тазу і хребта”. Зовнішній вигляд хворої не залишав сумніву в діагнозі.Хвора сильно виснажена, худа, землистого кольору шкіра обличчя.
Вона скаржилась на відсутність апетиту, сильні болі в хребті й кістках тазу. Сини повідомляють, що їхню матір виписали з Обласної онкологічної лікарні з висновком про марність подальшого
лікування. Оскільки вони вже чули про те, що я багатьом допомагаю, то вирішили про всяк випадок провести лікування («Ми розуміємо, що допомогти вже неможливо, але, аби душа була
чиста, ми вирішили спробувати ще Ваш метод лікування»). Лікування: хвора пройшла 20 сеансів гіпнотерапії в поєднанні з «психорезонансною психотерапією». За весь час лікування
домогтися глибоких стадій гіпнозу не вдавалося через больові відчуття. Єдиний задовільний результат полягав у тому, що незначною мірою зменшився ступінь больових відчуттів у пацієнтки.
Хвора поїхала додому. Загалом я не розраховував на позитивний результат. Виходячи з її стану, вона могла прожити не більш ніж 3 місяці.
На превеликий мій подив, через рік після проведеного першого курсу сеансів до мене прибули сини пацієнтки з проханням повторити курс лікування. Вони розповіли мені, що поступово після
припинення сеансів почали зникати болі, поступово їхня мати стала підводитись і ходити, пізніше почала займатися нескладними хатніми справами, а через кілька місяців стала повноцінно
працювати у дворі і на городі.
На жаль, повторний курс лікування я не провів, оскільки через підвищення вартості оренди офісу припинив роботу в місті й розпочав великий цикл виїзних сеансів на території Одеської
області.
 
Випадок з негативним результатом:
 До мене звернулася жінка з проханням допомогти її чоловікові. З її розповіді випливало, що у нього пухлина головного мозку. Лікувався він у Києві, була проведена операція з видалення
пухлини, але її видалили не повністю. Хворий був виписаний додому, де приймав переважно наркотичні болезаспокійливі препарати, оскільки відчував сильний головний біль і біль у всьому тілі.
При огляді хворий видавався дуже виснаженим і худим, обличчя землистого кольору, заріс щетиною, погляд згаслий, знесилений.
Постійно лежав у ліжку, підводився лише для відправлення фізіологічних потреб, ходив насилу за допомогою близьких.
Пацієнт скаржився на слабкість і сильні болі як голови, так і тіла, відсутність апетиту, схуднення, вкрай низький апетит (після невеликого прийому їжі виникала млость), вживав переважно рідкі
бульйони й соки малими порціями.
 
Лікування: був проведений курс лікування з 20 сеансів гіпнотерапії в поєднанні з «психорезонансною психотерапією».
У перші п'ять днів лікування вдалося повністю зняти болі та значно зменшити вживання наркотичних знеболюючих засобів, у тому числі нічних ін’єкцій. На мою пропозицію пройти лікування також у вихідні він відповів несхвально, мотивувавши це тим, що йому в ці дні треба з'їздити у «важливій справі». На мою пораду відкласти поїздку у зв'язку з можливим погіршенням самопочуття відповів
відмовою. У понеділок з'ясувалося, що хворий поїхав до якогось «храму» за 100 км від міста. Повернувся в поганому стані, знову посилилися болі і повернулася млость. Я провів наступні п'ять сеансів, які дозволили знову зняти болі, поліпшити апетит, хворий фізично зміцнів, почав більше ходити власним будинком. Від сеансів у вихідні дні відмовився.
Наступного тижня були проведені ще п'ять сеансів. Хворому стало настільки покращало, що він навіть двічі відвідав з дружиною ринок «Привоз» (без підіймання важких сумок). Настрій пацієнта був оптимістичним, життєрадісним. Аби уникнути погіршення самопочуття, я заборонив цьому чоловікові куди-небудь їхати. Якщо він сильно вірує в Бога, я рекомендував запроситисвященика додому. Лікування у вихідні я не пропонував у зв'язку з постійними відмовами хворого лікуватися у вихідні.
На початку останнього тижня я знову помітив погіршення самопочуття пацієнта: болі і загальна слабкість знову непокоїлийого. Зі слів дружини, хворий наполіг на поїздці до іншого монастиря за 300 км від міста. Після подорожі стан став значно гіршим, він повернувся до курсу ін'єкцій знеболювальних засобів.
 Довелося мені повідомити його дружині, що я наполягаю на припиненні курсу лікування і не бажаю, щоб мене викликали надалі, так як усе, що я роблю, потім перекреслюється хворим. Заключні п'ять сеансів були вже не такими ефективними, але болі все ж зняли. На цьому ми з пацієнтом припинили спілкування.
 Два тижні потому дружина цього пацієнта попросила мене відновити лікування, бо йому погіршало.
Я намагався відмовитись, але піддався слізним вмовлянням. Побачивши хворого, я зрозумів, що нагода відновити колишнє гарне самопочуття втрачена. Практично все повернулося у початковий стан. Відзначалася значна пригніченість психіки. Мені вдалося провести кілька сеансів, які лише зменшували болі, і незабаром хворий пішов з життя.
P.S.
В обох випадках хворі, перш ніж почати у мене лікування, безрезультатно лікувалися іншими методами. Обидва хворих з точки зору лікаря-онколога були приречені, але в одному випадку мені вдалося домогтися позитивного результату, ав іншому - ні.
Ймовірність одужання і в другому випадку була досить великою, але неадекватна поведінка хворого звела всі мої зусилля нанівець.
Я впевнений, що якщо лікар-психотерапевт і пацієнт об'єднають свої зусилля, то це може відкрити можливість лікування навіть у випадках, які вважаються безнайдійними. На жаль, методи психотерапії ще дуже мало використовуються в онкології, та й лікарів-психотерапевтів, які досконало володіли б методами психологічного впливу не так багато, тим паче таких, які володіли б достатнім досвідом роботи з онкологічними хворими.
Гадаю, що використання психотерапії на більш ранніх етапах онкологічних захворювань могло б принести більш вагомі результати, адже, лікуючи занедбаних хворих, я в деяких випадках досягаю хороших результатів навіть при повному виснаженні захисних сил організму, а якщо психотерапія буде застосовуватися до хворих, у яких достатньо захисних сил, то їхня психологічна активізація могла б принести ще більше позитивних результатів.
Як лікар я не можу виступати проти існуючих методів лікування онкологічної патології (хірургічне лікування, променева терапія і хіміотерапія). Кожен з цих методів має свої показання дозастосування. Враховуючи їхній виражений побічний ефект (деякі онкологи кажуть, що хворі не витримують не скільки хворобу, скільки її лікування), можна використовувати психотерапію не тільки
як потужний психологічний регулятор нервової діяльності, але й як засіб, що здатний значно зменшити побічний ефект сучасних протипухлинних методів лікування. Такі приклади в моїй практиці
також є.
 Всі люди різною мірою можуть бути схильними до онкологічної патології. Особливо великою є ймовірність виникнення пухлинного процесу за наявності хронічного стресового стану. В даному випадку призначення психотерапії може розглядатися як захід попередження онкологічних
захворювань. Хронічний стресовий стан призводить до пригнічення як імунної системи, так і ендокринної, що сприяє ослабленню організму і виникненню багатьох патологічних станів, у тому числі й онкологічних.
Усунення хронічного стресу призводить до поліпшення роботи як імунної, так і ендокринної систем, що природним чином підвищує загальну опірність організму до онкологічної патології.